Багато боєприпасів, що не вибухнули, залишаються нестабільними, а їхній підрив під водою часто загрожує посиленням забруднення навколишнього середовища.
Німецький підводний човен UC-30 підірвався на британській міні / фото Катрін Юль Андресен
Підводний човен часів Першої світової війни, що затонув майже 110 років тому, десятиліттями викидає у води Північного моря, де утворюється гігантський острів, вибухонебезпечні забруднювальні речовини. Про це пише Popular Science.
На думку дослідників океану, з часом ситуація може погіршитися – причому не тільки в районі загибелі цього німецького судна, а й у місцях знаходження тисяч інших подібних затонулих кораблів.
19 квітня 1917 року німецький підводний човен UC-30, який повертався на базу через проблеми з двигуном, підірвався на британській міні неподалік від датського острова Ремьо. Весь екіпаж із 27 осіб загинув, а сам човен вважався зниклим безвісти, доки його знову не виявили майже через століття – у 2016 році.
Відео дня
У рамках дослідницького проєкту North Sea Wrecks (“Затонулі судна Північного моря”) морські екологи спільно з водолазами ВМС Данії обстежили уламки UC-30. Вони зібрали проби води та донних відкладень, а також зразки мідій і морських зірок, що мешкали поруч із корпусом судна.
Важливо, що подальший лабораторний аналіз показав, що сліди тротилу (ТНТ) просочуються в навколишнє середовище щонайменше з частини боєприпасів, які перебували на борту судна (шести торпед і 18 мін). При цьому токсичні речовини не накопичуються в якомусь одному місці. Нещодавно співавторка дослідження, фахівчиня в галузі наук про Землю з Орхуського університету Катрін Юль Андресен розповіла:
“Ми виявили сліди тротилу в організмах морських мешканців, у донних відкладах і в товщі води. Питання в тому, наскільки серйозним є цей вплив і як далеко від місця аварії поширюється забруднення морського середовища”.
Андресен та її колеги вважають, що поки що забруднення залишається “відносно локальним”, однак ситуація зміниться в міру того, як корпус судна руйнуватиметься під впливом агресивного середовища Північного моря.
Зазначається, що UC-30 – лише одне з, ймовірно, тисяч подібних історичних суден, що спочивають у водах Данії. Андресен посилається на доповідь щодо цієї проблеми, підготовлену нею спільно з іншими фахівцями для Агентства з охорони навколишнього середовища Данії у 2024 році.
“Я з’ясувала, що в данських водах перебуває 10 127 затонулих суден. Близько 15 відсотків із них, судячи з усього, належать до періоду світових воєн. Це досить значна цифра”, – повідомила вона.
Вирішення цієї проблеми не зводиться до простого підйому суден на поверхню. Багато боєприпасів, що не розірвалися, залишаються нестабільними, а їх підрив під водою часто загрожує посиленням забруднення навколишнього середовища. Андресен визнала, що вибір варіантів наразі невеликий, проте триває робота з представниками Європейського Союзу над пошуком подальших рішень.
Одна з можливих стратегій передбачає використання підводних роботів для обстеження морського дна та виявлення найбільш небезпечних або сильно пошкоджених затонулих суден. У майбутньому подібні апарати, можливо, зможуть самостійно витягувати вибухові речовини та знешкоджувати їх у безпечному місці.
“Ми намагаємося знайти найбільш щадні способи вирішення цієї проблеми, оскільки, на жаль, простого шляху до її усунення не існує”, – додала Андресен.
Затонулі кораблі
Лінкор водотоннажністю 23 500 тонн, одна з гордостей французького флоту, затонув біля берегів Бретані менш ніж за шістдесят секунд після зіткнення з каменем, не позначеним на картах.
Через понад століття уламки “Франції” як і раніше лежать усього за 15 метрів під поверхнею затоки Кіберон, у полі зору відпочивальників, які щоліта заповнюють її береги, здебільшого навіть не підозрюючи про те, що знаходиться під ними.