Розкрито справжню причину такої поведінки.
Упертість у літньому віці фото ua.depositphotos.com
Психологи пояснили, чому люди похилого віку часто стають “важкими” у спілкуванні з рідними – і це не має нічого спільного з характером чи старечими примхами. Про це пише Silicon Canals з посиланням на дослідження.
Поведінку, яку родичі називають “впертістю”, фахівці пов’язують із психологічним феноменом реактансу – реакцією людини на спробу позбавити її права вибору. Це не свідома впертість, а рефлекс: коли людину відсторонюють від рішень щодо її ж життя, вона намагається повернути контроль, навіть якщо для цього доводиться діяти собі на шкоду.
Як ілюстрацію автор наводить історію свого покійного дідуся. Коли родичі, не запитавши його, встановили в його ванній кімнаті поручень для безпеки, він жодного разу ним не скористався – і продовжував триматися за нестійку рушникосушку. За словами автора, проблема була не в поручні, а в тому, що рішення прийняли без нього.
Відео дня
Схожа ситуація трапилась і з банківським додатком: хтось налаштував його на телефоні дідуся без запитання й двічі показав, як користуватися. Попри це, чоловік продовжував щотижня їздити у відділення банку, витрачаючи по 40 хвилин в один бік, аби переказати гроші, які міг би перевести з дивана.
Як зазначає автор, це була не плутанина з технологіями, а форма протесту – спосіб залишатися учасником власного життя, а не просто його “утриманцем”.
Дослідники також спростовують стереотип про те, що з віком люди стають дратівливішими. Так, довготривалі спостереження за одними й тими самими людьми показують протилежне: з роками люди частіше стають більш доброзичливими, відповідальними та менш тривожними. Тобто характер літньої людини, найімовірніше, не змінюється – змінюється кількість рішень, які за неї починають приймати інші.
Окрему роль, за даними дослідження, відіграє й тон спілкування з людьми похилого віку. Так званий “елдерспік” – уповільнена, підвищена, “сюсюкаюча” манера розмови з людьми похилого віку – сприймається старшими людьми як зневажливе ставлення і, за результатами оглядів досліджень, лише посилює опір допомозі, яку їм намагаються нав’язати.
Ще один аргумент на користь важливості вибору науковці знайшли у відомому експерименті 1976 року в будинку для літніх людей у Коннектикуті. Одній групі мешканців дозволили самостійно приймати рішення – обирати кімнатну рослину, доглядати за нею, вирішувати, який фільм дивитимуться ввечері. За іншу групу все вирішував персонал. Уже через три тижні перша група почувалася бадьорішою й щасливішою, а через півтора року дослідники зафіксували ще разючіший результат: смертність серед мешканців, яким дозволяли обирати, була вдвічі нижчою, ніж серед тих, за кого вирішували інші.
Дитяча психологія
Раніше психологи вже називали найшкідливішу батьківську звичку з 1970-х – правило “дітей має бути видно, але не чутно”. За словами фахівців, саме такий підхід до виховання призводив до емоційного знецінення дитини й у дорослому віці провокував труднощі із самозахистом та впевненістю в собі.