фото ZAXID.NET У музеї «Територія терору» показали особисті речі Ірини Сеник
У 2026 році Львів відзначає 100-річчя від дня народження Ірини Сеник – діячки ОУН, зв’язкової Романа Шухевича, поетки й дисидентки. 34 роки життя вона провела в радянських таборах і на засланні. Попри катування, тяжку працю й втрату рідних, не зреклася своїх переконань, в мордовських таборах вишивала риб’ячою кісткою й знаходила сили підтримувати інших. За свою незламність Ірина Сеник отримала міжнародне визнання – її проголосили Героїнею світу, а радянський режим вважав її «особливо небезпечною злочинницею» і забороняв повернутися до Львова.
Про незламну українку розповіли у львівському музеї тоталітарних режимів «Територія терору». Як наголосила директорка Ольга Гончар, їхній музей зараз активно досліджує спадщину львівських шістдесятників. Зокрема, там вже відсканували частину архіву родини Калинців – листи Ірини Сеник, які вона писала друзям, її листівки та фото. Своїми спогадами про неї поділилися колишній політв’язень Мирослав Маринович та донька дисидентів Калинців Звенислава Мамчур. А театр імені Марії Заньковецької поставив виставу «Коляда проти імперії» про шістдесятників, де, зокрема, є персонажка Ірини Сеник.
Ірина Сеник (фото з Вікіпедії)
Ірина Сеник народилася у Львові 8 червня 1926 року в родині січового стрільця. Патріотичне виховання привело її в ОУН ще в юнацькому віці, а 1941 року вона склала присягу. Працювала в крайовому відділі пропаганди, була зв’язковою. 1945 року студентку Львівського університету забрали просто з навчальної аудиторії в тюрму на Лонцького і засудили на 10 років концтабору та довічне заслання. Радянський режим репресував всю родину: заарештований батько пропав безвісти, на засланні померли мама і сестра.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google Додати
«Моя мама багато розповідала про Ірину Сеник, яка ділилася про жахливі речі, що з нею робили в ув’язненні. Її мучили у карцері, перебили хребет, вона мала важкі захворювання», – розповідає Звенислава Мамчур-Калинець.
Ірина Сеник з іншими політв’язнями (фото ZAXID.NET)
Після першого ув’язнення Ірина Сеник отримала другу групу інвалідності. І це на її прохання: бо якби дали першу, вона не змогла б заробляти на життя. Ірина закінчила медсестринські курси і згодом працювала в лікарні. З далекого Сибіру українка повернулася 1968 року, та до Львова її не впускали. Вона жила в Івано-Франківську, займалася підтримкою політв’язнів, протестувала проти нових арештів, поширювала самвидав.
Після кількох років на свободі вдруге її заарештували в 1972 році і відправили на 11 років у Мордовію. Мирослав Маринович наголошує, що до правозахисного руху Ірина Сеник долучилася під час ув’язнення – вступила в Гельсінську групу, добре розуміючи потенційні наслідки.
Онисія Глушко у ролі Ірини Сеник у виставі «Коляда проти імперії» (фото Театру ім. Заньковецької)
Ірина Сеник відбувала ув’язнення разом з Катериною Зарицькою, Іриною Калинець, Ніною Строкатою-Караванською, Надією Світличною, Оксаною Попович, Стефанією Шабатурою в таборі Дублагу.
Дзвінка Мамчур-Калинець розповіла, що близькі називали Ірину Сеник Орисею. Вона відволікалася від реальності поезією і вишиванням, вміла зробити красиву річ навіть з найдрібніших деталей, робила посестрам подарунки на свята: «За вишиванням Ірина Сеник забувала про все. Їй зносили клаптики тканин, з яких робила мініатюри, вишивані закладки для книжок, дитячі обереги і пам’ятні монограми-екслібриси».
Схеми вишивок Ірини Сеник (фото ZAXID.NET)
Щоб створювати ці речі, доводилося бути дуже вигадливою: тканину відпорювали від власних сорочок, нитки розпускали зі старого одягу, а голкою слугувала риб’яча кістка. Часом мисткиня вишивала поверх нашивок табірних номерів.
Її вдачу і захоплення вишиванням описала у спогадах Надія Світлична: «Орися була з-поміж нас найбільш вигадлива. Особливо це збагачувало нам свята. На Миколая, крім традиційних різок, кожна з нас знаходила під подушкою щось вишите від Орисі. Перед Великоднем вона обкладала якийсь горщик змоченою ватою, висівала насіння жежухи, і на великодньому столі, хоч не було ні паски, ні жодної писанки, крім намальованих, зате був зелений городик, а на ньому якесь жовте курчатко з ниток. Не було свічок на Різдво, та кожна з нас діставала від Орисі по вишиваній свічечці. Ми прикрашали ними соснову гілочку, яку вдалося сховати від наглядачів. Над столом у так званій їдальні чіпляли декоративну закладку, яку вишила Орися за композицією Стефи Шабатури. І колядували аж до відбою».
Різдвяні мініатюрки, вишиті Іриною Сеник (фото ZAXID.NET)
Мирослав Маринович наголосив, що зі своїх 83 років Ірина Сеник провела в ГУЛАГу 34. Проте страшні катування, тортури її не зламали, причина стійкості – в її словах: «Я вибрала свою долю сама».
На думку Мирослава Мариновича, її внутрішня сила базувалася на двох підвалинах:
- ідеологічний вишкіл ОУН. Тоді вся молодь була захопленою боротьбою за незалежність України. Проте у вишколі ОУН важливою була готовність до жертовності;
- духовний вишкіл. Вона працювала в консисторії при соборі Юра, часто зустрічалася з митрополитом Шептицьким, називала його найбільш милосердною людиною. Тому вона напрацювала в собі духовну готовність боротися за добро.
Лист Ірини Сеник, оздоблений вишитим взором (фото ZAXID.NET)
Коли Ірина Сеник 1983 року вийшла на свободу, їй таки не дозволили оселитися у Львові як «дуже небезпечній злочинниці», вона жила у Бориславі. Проте і далі була активною у громадському і культурному житті. Навіть за незалежної України вона очолювала жіночі організації, Товариство української мови та інші, писала поезію, публіцистику.
«У кожній епосі вона могла себе знайти, вміла бути великою», – підкреслив Мирослав Маринович. За її незламність і діяльність Світова федерація українських жіночих організацій проголосила її Героїнею світу.
Ірина Сеник дочекалася незалежної України, прожила в ній 18 років. Та лише після смерті знайшла вічний спочинок у рідному Львові: нині вона покоїться на Личаківському кладовищі поміж інших дисидентів.