фото скансену Гончарня у львівському скансені відтворює частину історії прикордонного ремісничого містечка
У Львівському музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького відреставрували гончарню з Потелича 1930-х років. Нині це прикордонне село, в якому збережена найдавніша дерев’яна церква України – Святого Духа 1502 року. Її будівництво профінансували гончарі, які були найчисельнішими ремісниками тодішнього містечка. Розповідаємо його історію.
Як зазначають у скансені, Потелич був центром гончарного промислу ще з середньовіччя. І гончарня з цього села – поки єдиний музейний об’єкт з каменю. Про історію містечка відомо щонайменше з 1262 року. За цей рік воно згадується в Галицько-Волинському літописі під час візиту князя Данила Романовича.
Артефакти з Потелицького городища датуються ще ІХ–ХІІІ ст. Археологи фіксують залишки валів, які досі частково помітні у рельєфі. Тоді вали й укріплення обороняли ремісничий центр, який був на шляху з Белза до Надсяння. Від 1498 року Потелич отримав магдебурзьке право з правом вирішувати господарські справи на місці і проводити ярмарки. Відомий ще з XVI століття його герб: два перехрещені ключі у щиті, які зверху та знизу оточують дві шестикутні зірки. Тоді місто досягло найбільшого розквіту, мало ратушу.
Вигляд ринкової площі у Потеличу (з краєзнавчої літератури)
У Потеличі розвинулося багато ремесел: ткацтво, кушнірство, шевство, сідлярство, ковальство, боднарство та найбільше – гончарство. Поруч було родовище глини, де майстри черпали сировину. Згодом у містечку відкрили фаянсову фабрику, дві гути, а ще економічний розвиток підтримували броварня, ґуральня, млини, воскобійня.
З історії відомі спустошливі напади татар у 1502 і 1569 років, внаслідок яких місто частково згоріло. Шкоди наробили і козаки Хмельницького.
Містечко занепало у XVII столітті, коли головний торговий шлях, що з’єднував Люблін зі Львовом, перенесли так, щоб він проходив через Раву-Руську. Проте ще у XIX ст. Потелич залишався містечком Рава-Руського повіту Королівства Галичини. У 1875 році в Потеличі були три дерев’яні церкви: Святої Трійці, Святого Духа, Різдва Богородиці та костел Святого Станіслава.
Із дерев’яних сакральних будівель до нашого часу збереглися дзвіниця церкви Святої Трійці і найдавніша нині в Україні церква Святого Духа 1502 року. Її будівництво профінансували гончарі.
Пам’ятки Потелича (фото ZAXID.NET)
«Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов’янських» XIX ст. писав, що у Потеличі є поклади фаянсової і гончарної глини; добрий вапняний камінь, білий пісок придатний для гути скла, а також буре вугілля. А на початку XX століття там заснували порцелянову фабрику, яка могла конкурувати із закордонними.
Гончарня з Потелича, яку перевезли 1975 року у львівський скансен, призначалася для виготовлення посуду та інших виробів з глини. Її стіни вимурувані з каменя-пісковика на вапняно-цементному розчині. Дах покритий черепицею.
Відреставрована гончарня з Потелича (фото скансену)
Як зазначають на сайті музею, у першому приміщенні розташовувалась гончарна піч, у другому – виробниче приміщення з гончарним кругом, іншими знаряддями та сушарнею для керамічних виробів. Піч розпалювали ззовні, для цього в тильній стіні влаштували невелику прибудову. А до лівої причілкової стіни прибудували дерев’яну «шіпку».
Гончарню реставрували рік. У ній замінили покрівлю, зміцнили камінь, вимурували нову гончарну піч для випалу, замінили столярку та оздобили інтерʼєр та внутрішню експозицію. На роботи витратили 600 тис. грн.
Зелена банька – з Потелича (фото скансену)
До слова, експозицію музею поповнив також глиняний виріб XIX ст. з Потелича. На ньому вказані датування та імʼя майстра: «виробив Гринь Дудик в Потеличі 1893 р. дня 26/7».